Коронакриза та рівень бідності в Харківському регіоні: про що свідчать підрахунки ЮНІСЕФ та Держстату

Коронакриза та рівень бідності в Харківському регіоні: про що свідчать підрахунки ЮНІСЕФ та Держстату
На вулицях Кьольна: «Не можна залишатися вдома, якщо в тебе немає дому»

18 травня представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні був опублікований прес-реліз щодо соціально-економічних наслідків кризи, викликаної COVID-19. За результатами дослідження, понад 6 млн осіб в Україні можуть опинитися за межею бідності, з яких 1,4 млн складають діти. Такими є показники поміркованого сценарію, заснованого на макропрогнозі Кабінету Міністрів України. 

«Відповідно до аналітики, рівень бідності зросте з 27% до 44%. Вплив на дитячу бідність буде ще більш відчутним: з 33% до 51%. Тобто, нинішні розрахунки ЮНІСЕФ передбачають, що скрутне фінансове становище очікує кожну другу родину з дітьми. ЮНІСЕФ стурбований, що погіршення економічної ситуації матиме найбільш руйнівний вплив на багатодітні сім’ї, одиноких батьків з дітьми, родини з дітьми до трьох років та одиноких пенсіонерів віком за 65 років», — йдеться у матеріалі. А за більш загрозливим сценарієм очікується, що рівень монетарної бідності в цілому зросте з 27,2% до 50,8%, серед дітей — до 58,5%.

Відомості були отримані шляхом мікромоделювання на основі обстежень умов життя домогосподарств (ОУЖД), які проводяться Державною службою статистики України. Так, за самооцінкою рівня своїх доходів та економічними очікуваннями на наступні 12 місяців домогосподарства Харківщини посіли одне з останніх місць в державі: лише 2,5% мали достатні доходи і робили заощадження (нижче — тільки Одеська, Київська та Херсонська області, в цілому ж по Україні таких 8,7%). Мали достатні надходження, але заощаджень не робили 41,8% (в цілому — 47,6%). Постійно відмовляли собі у найнеобхіднішому, крім їжі, 53,1% опитаних (загальнонаціональний показник — 40,2%), а 2,3% не вистачало коштів навіть на достатнє харчування (по Україні — 3,5%). Такими є найсвіжіші на даний час результати вибіркового опитування, проведеного Держстатом у січні 2019 р. Ну, тут нічого дивного, життя «від зарплати до зарплати».

Розподіл домогосподарств за кількістю їх членів і наявністю дітей виглядає наступним чином. 33,8% серед них мають у своєму складі дітей до 18 років. З однієї особи складаються 15,1% домогосподарств, з двох — 43%, три особи включають в себе 27,4%, чотири та більше — 14,5%. В структурі грошових витрат населення Харківської області переважали продукти харчування та безалкогольні напої — 40,7% (загалом по Україні цей показник дорівнює 45,3%). Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива забирали 17,3% (по Україні в цілому — 13,5%). Охорона здоров’я — 3,9%, транспорт — 3,4%, зв’язок — 3,1%, предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла — 2,9%, відпочинок і культура — 2,3%, алкогольні напої — 1,5%, і лише 0,6% витрачалося на освіту. Це дані вибіркового ОУЖД за 2018 р. Таким чином, переважна більшість заробленого йде на забезпечення суто першочергових матеріальних потреб.

«Криза, пов’язана з поширенням COVID-19, унікальна, адже карантин торкнувся усіх: і багаті, і бідні залишаються вдома та обмежені в пересуванні. Проте ми розуміємо, що не всі, хто «сидить удома», перебувають у рівних умовах, — зазначає інша доповідь ЮНІСЕФ. — Для багатьох наявність компютера під час загальнонаціонального карантину стала критично важливою умовою навчання, дистанційної роботи, оплати послуг онлайн, замовлення продуктів і спілкування з родиною та друзями. Дослідження рівня деприваційної бідності дає змогу констатувати, що кожна четверта дитина в сільській місцевості (а серед сільських підлітків — майже кожна третя) потерпає від відсутності можливості придбати комп’ютер через нестачу коштів, при цьому для середньостатистичного домогосподарства цей показник становить лише 14,3%».

Лос-Анжелес: «Наші життя важливі, капіталізм — ні»

Відповідно до використаних даних ОУЖД, якщо станом на 2018 р. серед найбагатших жителів України понад 85% опитаних говорили, що мають комп’ютер, планшет чи ноутбук, то серед найбідніших таких було вже 55%. Причому на цифри суттєво впливає місце проживання: у великих містах комп’ютер/планшет/ноутбук вдома мають 84,8% респондентів, натомність в малих містах та селах — 71,3% та 56,3% відповідно.

«Можливостями використання інтернету для роботи та офіційних контактів жителі села суттєво поступаються містянам. За серйозних інфраструктурних проблем і відсутності змоги під час загальнонаціонального карантину дістатися міста (хіба що власним транспортом) сільські жителі опинилися в дуже скрутному становищі», — говориться в звіті. Водночас нерівність житлових умов робить певні групи населення особливо вразливими під час загальнонаціонального карантину. Якщо серед 10% найбагатших 94,1% мають доступ до водопроводу, 94% до каналізації та 58,7% до гарячого водопостачання, то серед найбідніших — відповідно 60,2%, 59,9% та 22,9%. Спостерігається нерівність житлових умов й в розрізі місто — село. 67,5% мешканців великих міст зазначили наявність гарячого водопостачання, тоді як у сільській місцевості таких лише 19,2%. На відсутність у домогосподарстві водогону у зв’язку із нестачею коштів вказали 33,4% сімей із дітьми в сільській місцевості, 35,1% не мають ванни або душової кімнати, а 43,8% — туалету зі зливом всередині житла. Серед усіх українських домогосподарств ці показники є приблизно вдвічі нижчими.

Запорукою ефективної дистанційної роботи батьків та якісного навчання дітей, вочевидь, є достатня площа житла. Серед багатодітних сімей понад половина проживає у квартирах, площа яких не перевищує 40 кв. м. Кожна десята дитина в містах потерпає від вкрай недостатньої житлової площі (менше 5 кв. м. на особу). Особливо вразливими є міські сім’ї із дітьми до 6 років: серед цієї категорії 12,2% родин живуть в умовах, за яких житлова площа на особу не перевищує 5 кв. м. В особливо складній ситуації через зупинення громадського транспорту опинилися одинокі батьки. Якщо серед усіх домогосподарств з дітьми близько 30% мають автомобіль, то серед сімей, в яких діти виховуються одним із батьків, таких лише 11%.

«Офіційна національна межі бідності, яка використана в дослідженні – витрати домогосподорств нижче фактичного прожиткового мінімуму. Вважається, саме витрати в опитуваннях більш реалістично відображають фінансове становище домогосподарств, так як доходи не всі офіційні», — прокоментувала нам доповідь щодо наслідків кризи спеціалістка з комунікацій українського офісу організації Ніна Сорокопуд. Слід враховувати й те, що, попри перехід частини економіки за час карантину в «підпілля», тіньовому сектору ця криза також завдала тяжкого удару. Зокрема, внаслідок транспортного колапсу та падіння купівельної спроможності населення.

Так і народився термін «гібридний карантин»…

Питання ж про те, хто більш вразливий до економічних наслідків карантину — населення мегаполісів, яке зазвичай не має підсобного господарства, чи невеликих населених пунктів, які втратили можливість діставатися місць роботи в обласних центрах, — наразі залишається відкритим. З цього приводу в ЮНІСЕФ є лише деякі припущення.

До різноманітних ініціатив солідарності на горизонтальному рівні, від допомоги в працевлаштуванні до безкоштовної роздачі власноруч пошитих масок, в організації ставляться позитивно, проте особливо підкреслюють роль держави в підтримці постраждалих від коронакризи осіб. «ЮНІСЕФ наголошує на необхідності розробки короткочасної та довготривалої стратегії соціального захисту. У якості екстреного реагування, ЮНІСЕФ пропонує розглянути можливість тимчасової універсальної виплати всім домогосподарствам з дітьми. Також необхідно розширювати існуючі програми з підтримки сімей, зокрема, збільшити щомісячні виплати допомоги при народженні дитини. Міжнародний досвід підтверджує, що поєднання грошових виплат із локальними механізмами соціальних послуг є найбільш успішною системою соціального захисту», — стверджується в прес-релізі. Які саме статті бюджетних видатків варто було б скоротити задля вивільнення коштів на соціальні виплати, за словами Ніни Сорокопуд, є предметом окремого дослідження, над яким колектив зараз працює. Щоправда, й коли такі пропозиції будуть вироблені, зовсім не факт, що до них хтось дослухається — чого варта та ж справа щодо бійні в селищі під Харковом, яку безуспішно вимагає розслідувати Моніторингова місія ООН.

Красномовна ілюстрація до наведених цифр з’явилася буквально днями. Учні та учениці КЗ «Дворічнокутянський ліцей» Дергачівської районної ради Харківської області розповіли керівництву держави про те, що в установі, де навчаються понад 250 дітей з чотирьох населених пунктів, немає їдальні, тому вони збираються за одним столом по 10-15 та їдять стоячи. Немає й спортивного залу, тому зайняття з фізкультури та інших предметів доводиться проводити або в коридорі, або на вулиці через відсутність приміщень.

Викладене вище демонструє типову для відсталих та бідних країн картину, де спрути-мегаполіси одночасно розвиваються ударними темпами та потопають в неблагополуччі, а по всіх інших територіях — безпросвітні злидні та занепад. Втрата робочих місць в регіонах з 2014 р. виштовхнула одну частину «зайвих людей» за межі держави, іншу — до провідних 4-5 міст. Притік населення утворив додаткову купівельну спроможність, що, у свою чергу, стало стимулювати нову міграційну хвилю. Так життя концентрувалося навколо кількох центрів, вмираючи на периферії, яка перетворювалася на пустку. А тепер і ця ілюзія зростання української економіки поступово стає надбанням минулого.

Нагадаємо, раніше «Асамблея» також з’ясовувала, як змінилися показники домашнього насильства в Україні протягом першого місяця карантину.