Не секрет, що в буремні часи, які ми маємо сьогодні, особливо складно доводиться наймолодшому поколінню – яке, до того ж, позбавлене будь-яких реальних засобів вплинути на своє становище. Тому позавчора, 1 червня, у “західній столиці” України пройшла акція, спрямована на привернення уваги до дитячих проблем. Оскільки ж ця сумна ситуація не знає регіональних кордонів – згадаємо хоча б, скільки кричущих інцидентів мало місце впродовж весни у Харкові, в тому числі останніми днями – редакція нашого ресурсу публікує звіт про проведену подію та деякі пояснення з боку колективу.
Вперше цей день почали відзначати в 1950 році. Участь у заходах взяла 51 країна. Тоді ж ООН затвердила права дітей в якості основного напрямку своєї діяльності.
Facebook / Socialist Art
Попри віру у те, що дитинство – найпрекрасніший період життя, діти і підлітки часто стикаються з різними формами дискримінації та ненависті. Вони, як і дорослі, можуть бути дискриміновані через їхню гендерну ідентичність та сексуальну орієнтацію або колір шкіри. Вони залежні від батьків та опікунів, які можуть над ними знущатися, тому що ті, мовляв, не так себе ведуть, чи цікавляться не тими речами, що потрібно. Батьки часто вимагають від своїх чад, щоб ті виправдовували очікування, покладені на них, а суспільство заохочує це, закликаючи всіх народжувати, щоб мати “склянку води в старості”, “щоб сусіди заздрили”.
Дітей часто не чують в публічному просторі і посилають “вчитися до школи”, ніби вони не мають права на власну думку.
Особистий простір дітей з легкістю порушують, постійно вказують їм на їхню нібито невихованість за речі, за які похвалили б дорослих.
Часто це стосується не тільки дітей, а, наприклад, 60-річні вважають себе більш компетентними за 25-30-річних, і ставитися до них зі зневагою. Але не секрет, що це відбувається саме тому, що старші звикли сприймати молодших як нерозумних дітей і ставитися до них саме так, як cтавилися б до дитини.
Парадокс у тому, що діти являють собою найвразливішу групу в будь-яких екстремальних ситуаціях (війна, голод, криза тощо), при тому будучи повністю позбавленими права голосу і впливу. Тобто виходить так, що діти вимушені нести відповідальність за рішення, яких не приймали, від найменшого і побутового до глобального і масштабного. Зрештою прийшов час поставити крапку подібній несправедливості, відтак наш голос буде почутий.
Неможливо досягти свободи, поки буде хоч одна пригноблена дитина. Адже якщо ми з дитинства звикаємо, що до нашої думки не прислуховуються, в майбутньому можна абсолютно безпечно ігнорувати думки інших людей, в тому числі власних дітей. Якщо виховувати дітей в ієрархії, де головними є батьки/вчителі, набагато легше привчити до думки, що хтось має бути зверху: капіталісти, чиновники, президенти. Якщо постійно змушувати дітей орієнтуватися на будь-які стереотипи, згодом вони будуть робити це з іншими людьми, з якими спілкуються. Ми можемо перервати цей ланцюг, але для цього потрібно боротися проти ейджизму.
Дивимося також: Проверка фактов. Толпа подростков устроила сафари на харьковчан?
Зараз діти є чи не найвразливішою соціальною групою, насильство щодо якої цілком нормалізоване. У нашому суспільстві досі побутує думка про те, що насильство стосовно дитини — це частина виховання, причому невід’ємна частина. Багато хто вважає, що саме за допомогою насильства — фізичного, психологічного чи емоційного — можна інтегрувати дитину в соціум (дуже багато можна сказати про соціум, в який можна інтегруватись лише за рахунок пережитого насильства). Ми ж вважаємо: все, що може зробити насильство для дітей — це завдати їм відповідних травм і не більше. Легалізовувати цей процес, а тим більше романтизувати його, є на сто відсотків злочинним актом.
Щоб привернути увагу до цієї проблеми та підвищити розуміння дітьми своїх прав, активісти та активістки “Чорного Стягу” провели декілька інформаційних акцій.
Проводилися вони для всіх: для дітей, для підлітків, для батьків, вчителів, викладачів, для дорослих, які стикалися в дитинстві з ейджизмом, для тих, хто страждає від нього, адже їх вважають занадто молодими і недостатньо досвідченими, щоб щось знати. А також для інших людей, які хочуть солідаризуватися з ними та підтримати їх.
Дивимося також: Домашний арест превращается в карцер. Харьков в лидирах по показателям домашнего насилия за время карантина.
Стосовно переходу шкіл на домашнє навчання ми вважаємо, що дорослі взагалі не мають права вирішувати, як дітям навчатись: то має бути справа дітей, і в них має бути вибір. Комусь комфортніше навчатись на стаціонарі, оскільки має потребу в соціальних контактах, комусь комфортніше дистанційно, оскільки має потребу в особистому просторі. Умови мають бути створені для всіх.
Дивимося також: Как за время карантина изменилась «работа» детей-попрошаек на Научной.
На нашу думку, робота знизу – кращий метод подолання булінгу в школах, як і будь-якої подібної проблеми. Як свідчить практика, зверху її можна вирішити лише формально. Відтак, рішенням є дитяча самооборона та її поширення, також поширення ідей дитячої солідарності, оскільки жорстока тактика “розділяй і контролюй” застосовується й до дітей як до пригнобленої групи.
Колектив “Чорного стягу”
