Карантин – не вирок. Як налагодити стале міні-підприємство у великому місті?

Карантин – не вирок. Як налагодити стале міні-підприємство у великому місті?
Недороге та екологічне харчування для великих та малих завдяки робітничому самоврядуванню!

С обновлением первой столицей уже которую неделю всё новых коронавирусных рекордов страны на повестку дня встало включение города в красную карантинную зону. А весеннее повальное закрытие имело такие последствия: на 1 июня численность работающих по найму в Харьковской области составила 620 тыс. человек, что стало на 45 тыс. (или 6,8%) меньше, чем на аналогичную дату 2019 г. При этом возросла численность лиц, получающих зарплату на уровне или ниже минимальной. Около 20 тыс. субъектов хозяйствования в Харьковской области подали заявки для участия в государственной программе компенсации потерь за время карантина, дав наибольший показатель по Украине. Лидирует Харьковщина и по росту зарплатных долгов, с 1 марта по 1 сентября прибавившим 145,5 млн грн. (или +36%). Поэтому ярким опытом того, как освободиться от навязываемого выбора между заработком и мерами эпидемической предосторожности, с нами поделились во львовском кооперативном кафе “Фалафель Синдикат”, недавно сменившем название на “Vegan Treats” и появившемся как раз во время мартовского локдауна, вскоре ставшего смертельным для многих малых бизнесов сферы общепита.

– Перш за все, можеш розповісти, як взагалі починалася ваша робота і що для цього знадобилося в матеріальному сенсі? Чи був відповідний досвід до цього, і якщо так, то який?

– Взагалі, наш проект з доставки веганської їжі є частиною проекту більшого львівського кооперативу. Він займається логістикою в міжнародній торгівлі та має ще пару напрямків. Тому перший капітал було влито саме з загального бюджету і, напевно говорити буду, як від загального кооперативу. Досвіду не було практично зовсім, а було тільки бажання веганів та веганок, які працюють в тій структурі, створити своє власне кафе. І було вирішено, що доставка їжі буде першим кроком для цього (крім того, початок проекту співпав з карантинними заходами).

Щоб отримати з нуля необхідні знання та навички – гуглили, дивились відео і так вчились. До того ж, було пару людей, яким вдома подобається готувати.

Доставка продукції по Львову. Фото зі сторінки Vegan Treats

– А що саме привело вас до створення кооперативу? Чому не звернулися до яких-небудь інших організаційних форм?

– Привела ідеологія 😊 Більшість учасників, а тепер і учасниць кооперативу (перші пару років були суто чоловіки) є анархісти/ки, ліві чи низові профспілкові та антизабудовні активісти/ки. Ми розуміємо, що працюємо в рамках капіталістичної системи, і не вважаємо, що кооперативи є альтернативою цій системі. Але вони точно є альтернативою до бізнесів з найманою працею, а також школою, де працівники можуть вчитися взаємодіяти між собою на умовах рівності та відчуття спільного.

– Розкажи, будь ласка, подетальніше, на яких засадах у вас розподіляються трудові обов’язки та приймаються рішення. Яких відчуттів більше, коли прокидаєшся зранку: на душі легко, адже можна вільно самореалізовуватися без потреби гнути спину на боса, чи навпаки напряжно, бо доводиться заробляти менше, ніж в великих приватних компаніях, інакше вся справа буде невигідна?

– З чого ти взяв, що менше? 😅 Роботу ми намагаємося розподіляти порівну, обов’язки – звичайно, за рівнем знань та досвіду. За це зайняті в кооперативі отримують однакову заробітну плату. Спочатку люди звичайно проходять випробувальний термін в перші три місяці зі ставкою, а потім половина заробітної плати новенької людини ще рік йде в розвиток кооперативу. Через рік роботи по заробітній платі зрівнюється зі всіма. Рішення в кооперативі приймаються консенсусом, і всі рівні у їх прийнятті (люди на випробувальному терміні мають дорадчий голос).

Щодо того, як прокидаєшся з ранку… Я думаю, у всіх по-різному. В мене десь так, як ти і говориш, але ще є розуміння відповідальності перед колективом – адже мої дії впливають на загальний прибуток, а значить, на розвиток, зарплату, самопочуття людей, що працюють в кооперативі. В когось, можливо, інакше – і тут все ж індивідуально, бо зовнішній світ впливає, і не всім вдається одразу позбутись психології найманого працівника.

Так само й робочий день у всіх відбувається по-різному. На кухні це з ранку їдемо за закупкою свіжих продуктів, на 11:00 вже на кухні готуємось до робочого дня, що починається в 12:00, і якщо день хороший, то повністю на ногах до 21:00, а потім ще півгодинки прибирання. Замовлень багато, праця точно не легка…

– А на що приблизно вистачає коштів, що в середньому вдається заробити на місяць? Як позначилися на роботі жорсткі карантинні заходи навесні?

– Загалом, наш проект наразі перестає бути дотаційним і виходить на прибутки, які забезпечуватимуть не просто існування, але і розвиток.

Щодо карантину, то він, звичайно, впливає, але при хорошій команді цей вплив мінімальний, а деколи взагалі можна плюси знайти. Тут згадаю цитату «Кадри вирішують все», яку хоч і висловив не близький мені ідеологічно історичний діяч, але це факт.

– До речі, ми в редакції саме тоді звернули увагу на новини про безкоштовну роздачу вами їжі на львівських вулицях. Як думаєш, що ця діяльність дає вам самим і яке значення має для навколишньої громади?

– Допомога та турбота щодо ближніх – це перший прояв розуміння солідарності та раціонального використання ресурсів, поки продукти псуються на прилавках, а також соціальної несправедливості, яка зачепила багатьох. Більшість людей, які приходять поїсти до нас, це пенсіонери, а не як люблять стверджувати праві та неоліберали, що ми годуємо наркоманів чи алкоголіків (хоч якийсь відсоток є і таких). Наскільки серйозно такий маленький крок впливає на місцеву громаду – не знаю. Особисто я вважаю акцію «Їжа це право» більше символічною, але коли йду на роботу, то по дорозі можуть привітатись декілька пенсіонерів/ок, а значить, вони знають, хто їм допомагає, і для них в їхньому важкому житті це важливо.

Крім того, ця акція – заклик від веганів до етичного та здорового життя, яке можна вести не затрачаючи великі фінанси. Адже їжа, яка нами готується, проста, але смачна і поживна.

– А як ставитеся до заходів на кшталт цього або цього, і що скажете з приводу ідеї налагодження співпраці з іншими кооперативними об’єднаннями аж до утворення постійно діючої мережі взаємодопомоги?

– Ну, враховуючи, що друге – це теж один з проектів львівського кооперативу, то, звісно, позитивно ставимось 😊 Що стосується другої частини питання, то, на жаль, в Україні нам мало що відомо про реальні кооперативи більше ніж на дві-три людини чи які створені не лише заради виживання, і особливо нам не відомо про кооперативи, які мають відношення до лівих, анархістських чи просто низових організацій. Але якщо такі з’являться, то встановити з ними відносини для нас буде пріоритетом. Скористаюсь можливістю інтерв’ю: якщо є такі кооперативи, готові працювати вдовгу, планувати і щось реально змінювати, то відгукніться!!!

– Чому, на твою думку, кооперативний рух так слабко представлений в Україні, і як можна оцінити перспективи його подальшого розвитку? Адже, з одного боку, карантин та коронакриза значною мірою послабили навіть ті горизонтальні зв’язки, що вже існували в українському суспільстві на повсякденному рівні. А водночас, зараз вже не так просто виїхати на заробітки, як до цього року…

– Насправді, кооперативів в Україні дуже багато, але основна проблема у тому, що вони не політизовані і не мають на меті витіснення бізнесів з найманою працею своїм зростанням. Тобто люди, які там працюють, переважно мають на меті лише питання грошей, і за найменшої перспективи йдуть з кооперативів до роботодавця чи відкривають власні підприємства з найманими працівниками. Ми ж намагаємось залучати людей, які налаштовані на розвиток, розширення та боротьбу.

Можливо, для когось це звучить утопічно, але особисто я замахуюсь на велику корпорацію (в історичному, ремісницькому сенсі цього слова) з високими заробітними платами, де не буде всередині дискримінації і всі ставитимуться з повагою та солідарністю один до одного. І як раз такі чи така корпорація зможе створювати робочі місця для людей, які зараз тікають з України на полуницю до Польщі, на чорницю до Фінляндії чи будувати дачі в Росії.

“Скасувати роботу!” Фото: Radical Graffiti
Не в кризі головна проблема, а в повсякденній звичці до підкорення та/або конкуренції…

І наостанок. Як ти вважаєш, наскільки легко буде повторити досвід вашого колективу? Що б ви порадили тим, хто захоче наслідувати приклад?

– Вірте в себе та навчайтеся. І знову процитую: «Вчитись, вчитись та ще раз вчитись!» Вас будуть демотивовувати не раз, і часто навіть ті, кого ви вважаєте близькими людьми, але тільки від вас та тих товаришів, хто вірить так само, як і ви, залежить успіх. А якщо потрібні поради для створення саме кооперативу без найманої праці, то звертайтесь 😊