«Кулиничі» йдуть до Львова. Про що це свідчить та чого можна чекати надалі

«Кулиничі» йдуть до Львова. Про що це свідчить та чого можна чекати надалі
Неподалік Львова будується нове підприємство. Фото зі ЗМІ

Відомий український виробник хліба та кондитерських виробів «Кулиничі» базується в Харкові з часу свого заснування у 1995 р. В процесі релокації бізнесу компанія збирається інвестувати 20 млн євро у новий хлібзавод в Оброшинській ОТГ, що на Львівщині. Цей завод частково збудують з використанням виробничих потужностей, які компанія перемістила з Харківщини, де потрапив під обстріл її основний виробничий майданчик.

«Згідно з новими вимогами, що набрали чинності в Україні, у заводі буде бомбосховищ для працівників. Новий комплекс у Львівській області матиме 8 виробничих ліній та продуктивність 150 тон на добу. Додаткове обладнання привезуть зі Словенії, Німеччини та Австрії. А ось підрядниками-будівельниками вже запросили місцеві львівські компанії, які вже розпочали підготовчі роботи».

В прес-релізі зазначається, що роботу на новому підприємстві отримають 500 переселенців з Харкова, а також 2500 місцевих мешканців. Запуск заводу планується вже у квітні 2023 р. Крім нього збираються відкрити пекарні, де одразу ж продаватимуть продукцію. В різних районах Львівської області планують відкрити близько 200 точок реалізації випічки та хліба із цілодобовим обслуговуванням. Разом з тим, закривати завод та торгівельні точки в Харкові теж не планується.

«Це те, про що я кажу з травня. А мені тут дехто розказував, що такого не буде, — пише в спільноті «Альтернативний Харків» журналіст Олександр Суханов. — Реальність бізнесу в області дуже плачевна. І до кінця року ще багато буде подібного. У наступному році ще більше. А далі люди почнуть продавати житло у місті та області».

Дивимося за темою: Мертва зона. Економічна активність в Харкові відновлюється мінімально, з роботою все складніше.

Декілька регіонів спливають кров’ю, до інших — стікається капітал з усієї країни і навіть з-за кордону… Джерело: UA War Infographics

Дивимося за темою: 19 претендентів на вакансію. Що з роботою в Харкові після півроку під обстрілами?

До війни група компаній «Кулиничі», об’єкти якої також знаходяться у Київській та Полтавській областях, була широко відома порядками в колективі «як на зоні». Мова не тільки про адміністрацію та охорону — самі робітники теж дуже агресивно спілкувалися з новачками. Відгуки працівників про роботу там:

«Харьков. Военное время! Зарплату не выплачивают за февраль! При этом минимальный размер заработной платы на период простоя не по вине работника не может быть меньше 2/3 тарифной ставки (должностного оклада). Собственно, ни зарплаты честно заработанной, ни какой-либо помощи! Люди, не идите туда работать и не ешьте там ничего. Шарашкина контора! Которая ещё выключила у себя на заводе все телефоны!»

«Штрафы..штрафы..штрафы. Боюсь приходить на работу, если сидеть дома, то наверно больше денег останется. Эх… нет в нашей стране нормальных профсоюзов, чтобы с этими го***нами бороться».

«Управління погрожує жінкам-продавцям відповідальністю якщо вони залишать магазин на ніч. Продавці це не охорона!!!! Зараз війна, комендатська година!!!! Звірі, прокиньтесь!!!»

«Завод современный, новый. Работать можно. Но отношение зверское, хамское. Самый лучший нач.цеха упаковки была Татьяна Сергеевна Касенюк. Лично я проработала там 7 лет. При мне поменялось 6 нач.цеха. Но с таким уважением к своим сотрудникам относилась только она! При нынешнем руководстве уволилось очень много очень положительных людей, и я в том числе. Это произошло после моего разговора с Владимиром Юрьевичем. И началось преследование, уж каких только собак на меня ни вешали!»

«Худшая работа в мире. Начальство относится к рабочим, как к скоту. Работал на заводе в Глевахе пекарем. Как и везде, зарплата полуофициальная. Официальную часть выплатили сразу, остальное нужно приезжать забирать на заводе, и никого не волнует, местный ты или нет. Начальник цеха в лице Русланы Ивановной обещала, что близкие с документами смогут забрать остаток заработной платы за меня, так как сам я уехал в Польшу. Но по факту был послан нахер когда пришло время решать этот вопрос. Настоятельно рекомендую держаться подальше от данного работодателя. + Ко всему, охрана на данном предприятии — типичное быдло из бывших мусоров (иначе таких представителей правоохранительных органов не назовешь), просто цепные псы, у которых одна задача: писать рапорты на рабочих, дабы тех оштрафовать. Вот ещё продукция…»

«На хлебзаводе Кулиничи действует Гестапо. Понятия как человеческие права отсутствуют полностью. Шаг влево, шаг вправо — расстрел. Форму для работы не выдают, зарплату не выплачивают. Там действует настоящий беспредел, а жаловаться рабочие боятся, мол уволят, такие случаи уже были. Как это называется!!! Это сраный Янукович после себя такое оставил?! В какую Европу вы хотите с такими правилами и порядками!!!»

«Мне 64 года. Меня так обманули фирма Кулиничи, что советовать не могу! Сброд обманщиков и аферистов! Приехала за 200 км, устроили в хостел, где я за неделю заплатила деньги! Мужики и бабы вместе! Вонь, грязь, но ничего. Обещали за неделю 5500 грн. Потом ещё говорили что бывает и больше. После одного дня стажировки, решили меня перевести на другие место черту на кулички! И сказали что зарплата уже 4000 грн. Обман и все! Ещё и первые три недели работаешь бесплатно на благо кому-то! Обманщики, как вас земля носит!»

«Кулиничи — это страшное место, после 13 лет работы здесь выкинули как собаку — стоило только заболеть серьезно — куда смотрит Владимир Юрьевич Мисик! Правильно, от него это скрывают! Я знаю, что на заводе по инвалидности платят по 1000, которые даже не работали на хлебозаводе!!! Спасибо, Мисик Ирина Анатольевна и Мисик Владимир Юрьевич — что Вы не помогаете тем, которые работали на Ваше благо!!!!»

З такою армією безробітних переселенців у західних регіонах, яким будь-яка робота за щастя, мало шансів на те, що умови праці на новому місці будуть кращими, ніж в Харкові. Водночас, масовість переїзду туди підприємств дає й підстави сподіватися на розвиток робітничого руху, який дозволить це змінити. «Сначала скорее первое, тем более, в условиях войны. Но затем концентрация может стать и положительным фактором, способствующим сплочению и организации наемных тружеников. Хотя это и не предопределено. Многое зависит от общей ситуации, структуры экономики и т.д. Для начала — вопрос о мире, естественно, о завершении войны. Далее — та роль и то положение, которое Украина будет занимать в системе мирового капиталистического разделения труда: какие предприятия сохранятся, в каком размере, с какой рентабельностью, чьими инвестициями и каким образом вложенными, предстоит ли деиндустриализация и в какой форме. Обстановка в той же Польше тоже может оказать влияние», — вважає регіональний представник анархо-синдикалістської мережі Міжнародна асоціація трудящих Вадим Дамьє.

Війна війною, а обід за розкладом. Залишається тільки основне питання — коли вже відкриють виїзд з країни для всіх бажаючих? Адже те, що буде відбуватися на ринку праці, залежить, перш за все, саме від цього.

Наостанок рекомендуємо також поглянути нещодавній матеріал «Асамблеї» про те, як українські залізничники зводять кінці з кінцями в умовах збільшення війною обсягів роботи та жалюгідного матеріального забезпечення.

Крім того, нагадуємо про наш невеликий розбір щодо того, як втікачі від мобілізації та безробіття намагаються виїхати до Європи під виглядом студентів та чому їм загрожує видворення до України в будь-який час.

One Reply to “«Кулиничі» йдуть до Львова. Про що це свідчить та чого можна чекати надалі”

Comments are closed.