В Лозівському районі на Харківщині взялися розмальовувати побудовані кілька десятиліть тому сільські автобусні зупинки. Перші два розписні павільйони з’явилися у селі Чернігівське з легкої руки викладацького складу Лозівського вищого коледжа мистецтв. Згодом до акції “Розфарбуй автобусну зупинку” долучилися й викладачі місцевої художньої школи та дитячої школи мистецтв.
Одним із харківських новинних порталів днями повідомлялося, що флешмоб підхопили також у сусідньому райцентрі Первомайський, де почали прикрашати картинами під’їзди багатоповерхівок. Однак зупинки там розфарбували ще у 2016 році.
“Первомайський не підхопив, а скоріше навпаки, почав з березня розфарбовувати усе місто, хоча перші спроби були 5 років тому. Сьогодні в місті розмальовуються не тільки під’їзди – вже близько 40 – школи, класи, бібліотека, зупинки, також малюються мурали, створюються арт-об’єкти, і все силами волонтерів, – розповіла голова правління ГО “Моушн+”, що вже півтора місяця навчає місцевих підлітків азам вуличного мистецтва, співробітниця міського відділу культури Людмила Федорченко. – Вже є школа вуличного мистецтва, в якій малюють підлітки від 15 років. У нас це не просто флешмоб, а якась лихоманка. В хорошому сенсі!”
“Наше місто багато років було сірим, депресивним, та й ми самі звикли його таким вважати. Зрештою, нам набридло на це все дивитися, – коментує “Асамблеї” начальниця відділу культури та туризму виконавчого комітету Первомайської міськради Ольга Павлова. – З’явилася аудиторія, хаб “Комора”, активні молоді люди, які роблять багато корисного для міста. Весь відділ культури до цього підключений. Також саджаємо квіти, встановлюємо інсталяції, щоб простір навколо був не таким сірим та одноманітним”.
Причому первомайська громада ці зусилля цінує: “Звичайно, вандалізм є, як і всюди, в усіх містах. Але безладу на вулицях стало значно менше: намальоване в 2016-му ніхто не зіпсував. Тієї весни була ініціатива мерії дати людям фарбу – а потім вже почалося за власний рахунок, на громадських засадах. Люди стали самі скидуватися, готові платити за розфарбовування”. Через це складно оцінити, скільки осіб беруть участь у процесі: адже підлітки та молодь почали креативити на власний розсуд, не чекаючи ідей ні від кого.
Детальніше про те, як все починалося, можна дізнатись тут.
Вже на початку літа школа отримала чимало замовлень від жителів різних будинків, тож юним художникам є чим зайнятися на канікулах. До того ж, це і можливість підзаробити в якості компенсації за витрачений час:
“Наразі вже багато замовлень, за які люди платять. Розмалювати під’їзд коштує від 700 до 1500 гривень (залежить від розмірів). Це вже з фарбою”.
За словами Ольги Павлової, прикрашення стін має на меті привернути увагу до міста та його потенціалу в цілому:
“Розвиток туризму – це найголовніше. Є багато скептиків, які пишуть: дороги розбиті, який туризм? Але це в нас один з пріоритетів. Ми вже проводили фестивалі, приїздили з усієї України не лише учасники, а навіть гості”.
“Просто йдучи по вулиці, часто можна бачити, як люди посміхаються. Думаю, це найголовніший результат художньої роботи, – підсумовує наша співрозмовниця – Хоча наш менталітет дійсно є великою проблемою”.
Знавець соціально направленого стріт-арту Андрій Мовчан висловив нам з приводу флешмобу таку думку:
“Автобусні зупинки радянських часів самі по собі є надзвичайно цікавим культурним явищем. Це монументальне мистецтво у стилі модернізму, що панував в радянській архітектурі й дизайні з 1960-х по 1980-ті роки. Коли європейські фотографи вже у 2000-х відкрили для себе захоплюючий світ радянських зупинок, вони здійснили не одну подорож і видали не один каталог зі знімками цих споруд. Те, що місцеві маляри знову потягнулися до ревіталізації цього спадку – цілком закономірно. На тлі ситуації в країні залишки радянської архітектури постають у новому світлі. Мені здається, що у цьому криється певна ностальгія за прогресом: за часами, коли периферія будувалася, а не занепадала. Але, якщо ми подивимось на нове оформлення зупинок, то побачимо явне протиріччя. Сюжети цілком архаїчні: хатки-мазанки, тини з горщиками, маки – усе за естетичним каноном “втраченого раю” аграрної України ХVIII століття. Естетична модель, яка насаджувалася нам упродовж усіх 30-ти років незалежності. Це один із симптомів архаїзації нашого суспільства. На модерністських об’єктах такі мурали виглядають цілком невідповідно до змісту. В оригінальному оздоблені зупинок також траплялися фольклорні мотиви, але вони були переплетені із історичним контестом. Часто там можна було прослідкувати рух через класову боротьбу від кріпосництва до сучасного (на той час радянського) села – механізованого агрозаводу із грамотними та кваліфікованими робітниками, які щоденною працею роблять внесок у загальний добробут і розвиток. А що зображувати зараз? Злидні? Розруху? Земельну реформу? Тож звернення до сюжетів міфічної “золотої доби” цілком закономірне: це втеча від реальності сьогодення у вигадані світи. При цьому навіть якщо хтось додумається зобразити справжню “золоту добу” українського села, то навряд чи наважиться таке малювати. Адже ця доба, за усіма параметрами, одна – час, коли були прокладені ці дороги та зведені ці монументальні зупинки.
Хоча в ті ж самі 60-80-ті роки, окрім всього зазначеного, проводилася також і політика форсованої урбанізації шляхом відрізання “неперспективних сіл” від соціальної сфери. Це дещо нагадує сучасне скорочення районів в областях. Однак у будь-якому разі новим міським жителям давали житло, роботу, перспективи соціальних ліфтів для їх дітей. Зараз цього немає і близько”.
Як би там не було, а все ж так цікавіше, ніж порожні прозорі скляшки, як на зупинках Харкова. Сподіваємося лише, що це чудове видовище й надалі не покриється написами контактів наркоточок чи папірцями оголошень. І що ця публікація стане внеском у поширення такого способу проведення дозвілля іншими населеними пунктами.
Нагадаємо, “Асамблея” також розбиралася з аргументами на користь ремонту під’їздів власними силами мешканців та проти такого рішення.
А раніше ми повідомляли про те, що відмиті перед виходом з карантину переходи харківської підземки одразу обмалювали граффіті знову.
